ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ ЗА СПІВВІТЧИЗНИКАМИ, ЗАГИБЛИМИ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Дата: 14.08.2025 09:00
Кількість переглядів: 88
Вшануймо воїнів, які загинули, захищаючи Україну від держави-агресора, і всіх українців, дітей та дорослих, які стали жертвами російського терору. Світла пам’ять загиблим …
ЛАПИКОВ ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ
14.07.1971 – 10.05.2024
Владислав Лапиков народився у м. Бахмут. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до професійно-технічного училища у м. Соледар. Після завершення строкової військової служби працював у різних містах. Не цурався ніякої роботи. Треба було будувати – будував, треба було розвантажувати – розвантажував. Мав вправні руки майстра – ладнав, ремонтував. А ще він дуже любив ліс. Йому вдавалося так насаджувати саджанці, що вони відразу починали швидко підростати. Це захоплення було і його роботою. У складі бригади лісогосподарства Владислав побував у багатьох містах країни, навіть у столиці. Насаджували зелені масиви.
До військкомату Владислав Лапиков прийшов разом із другом. Його товаришу вручили повістку, а він теж узяв необхідні документи і пішов з ним. Коли повернувся, повідомив дружині Олені: «Йду воювати. Треба зібратися за дві години». Зібрали швидко все необхідне, попрощався й пішов. Згодом зателефонував і повідомив, що зарахований у військову частину і воює на Донецькому напрямку.
Березень 2022 року. Напружена ситуація на фронті. У Бахмуті стало небезпечно. Олена була змушена виїхати. У травні 2022 року вона приїхала до села Шевченка Брагинівської громади. Зі сльозами на очах згадує, як жили до війни.
– Тепер нічого немає. І міста немає, – плаче.
Олена із Владиславом жили в цивільному шлюбі, свої стосунки не поспішали узаконювати. Неодноразово, коли він приходив у відпустку, говорив:
– Давай зареєструємо шлюб. Час неспокійний. Все може зі мною трапитися, як ти будеш одна. Коли я загину, хоча б виплати отримаєш.
І чути про це не хотіла:
– Головне – ти повертайся. Ніяких грошей мені не потрібно.
Рідних у Владислава не було. Була лише Олена.
Владислав Лапиков служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Воював під Авдіївкою, під Бахмутом, отримав контузію, лікувався. Багато всього траплялося за два роки війни. При нагоді телефонував, заспокоював дружину.
… Від Владислава довго не було звістки. 16 травня 2024 року Олені зателефонували його побратими і повідомили, що він загинув під час мінометного обстрілу 10 травня у Новоолександрівці.
Зателефонували і з військової частини, запропонували поховати воїна на кладовищі у Дніпрі серед тих, у кого немає рідних.
Олена відмовилася. Її підтримали й жителі села, і сільська рада:
– Гідно проведемо нашого захисника, допоможемо, наскільки зможемо.
24 травня 2024 року невелике село Шевченка на Дніпропетровщині проводжало в останню земну дорогу Захисника України Владислава Лапикова, який від перших днів війни став на захист своєї країни і віддав життя за її свободу і незалежність.
Вічна пам'ять і слава Герою …
джерело: StrimkoUA